Мой сайт
Понедельник, 23.07.2018, 16:09
Меню сайта

Вход на сайт

Поиск

Календарь
«  Июль 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • Статистика

    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Схеми аналізу творів

    При аналізі художнього твору варто розрізняти ідейний зміст і художню форму.

    Ідейний зміст

    включає:

    1. тематику твору - обрані письменником соціально-історичні характери  в їхній взаємодії;
    2. проблематику - найбільш істотні для автора властивості й сторони вже відбитих характерів, виділені й посилені ним у художньому зображенні;
    3. пафос твору - ідейно-емоційне ставлення письменника до зображених соціальних характерів(героїка, трагізм, драматизм, сатира, гумор, романтика й сентиментальність).

    Пафос - вища форма ідейно-емоційної оцінки життя письменника, що розкривається в його творчості. Утвердження величі подвигу окремого героя або цілого колективу є вираженням героїчного пафосу, причому дії героя чи колективу відрізняються вільною ініціативою й спрямовані на здійснення високих гуманістичних принципів. Передумовою героїчного в художній літературі є героїка дійсності, боротьба зі стихіями природи, за національну волю й незалежність, за вільну працю людей, боротьба за мир.
    Коли автор утверджує справи й переживання людей, яким властиві глибокі й непереборні протиріччя між прагненням до величного ідеалу й принциповою неможливістю його досягнення, то перед нами трагічний пафос. Форми трагічного досить різноманітні, історично мінливі. Драматичний пафос відрізняється відсутністю принципового характеру протистояння людини поза особистісним ворожим обставинам. Трагічний характер завжди відзначений винятковою моральною висотою й значущістю.
    Великого значення в мистецтві XIX-XX століть набув романтичний пафос, за допомогою якого утверджується значущість прагнення особистості до емоційно універсального ідеалу. До романтичного близький сентиментальний пафос, хоча його діапазон обмежений сімейно-побутовою сферою прояву почуттів героїв і письменника. Всі ці види пафосу несуть у собі стверджуюче начало і реалізують піднесене як основну й найбільш загальну естетичну категорію.

    Загальноестетичною категорією заперечення негативних тенденцій є категорія комічного. Комічне - це форма життя, що претендує на значущість, але вже віджила своє історично зжив своє, і тому викликає сміх. Комічні протиріччя як об’єктивне джерело сміху можуть бути усвідомлені сатирично або гумористично. Гнівне заперечення соціально небезпечних комічних явищ визначають громадянський характер пафосу сатири. Глузування над комічними протиріччями в морально-побутовій сфері людських відносин викликають гумористичне відношення до зображуваного. Глузування може бути як заперечливе, так і стверджуюче зображуваному протиріччю. Сміх у літературі, як й у житті, надзвичайно різноманітний у своїх проявах: посмішка, глузування, сарказм, іронія, сардонічна усмішка, гомеричний регіт.

    Художня форма

    включає:

    1. Деталі предметної зображальності: портрет, учинки персонажів, їхнього переживання й мовлення (монологи й діалоги), побутова обстановка, пейзаж, сюжет (послідовність і взаємодія зовнішніх і внутрішніх учинків персонажів у часі і просторі);
    2. Композиційні деталі: порядок, спосіб і мотивування, оповідання й опису зображуваного життя, авторські міркування, відступи, вставні епізоди, обрамлення (композиція образу - співвідношення й розташування предметний деталей у межах окремого образу);
    3. Стилістичні деталі: зображувально-виразні деталі авторського мовлення, інтонаційно-синтаксичні й ритміко-строфічні особливості поетичного мовлення в цілому

    Схема аналізу літературно-художнього твору.

    1. Історія створення.
    2. Тематика.
    3. Проблематика.
    4. Ідейна спрямованість твору і його емоційний пафос.
    5. Жанрова своєрідність.
    6. Основні художні образи в їхній системі й внутрішніх зв'язках.
    7. Центральні персонажі.
    8. Сюжет й особливості будови конфлікту.
    9. Пейзаж, портрет, діалоги й монологи персонажів, інтер'єр, обстановка дії.
    10. Мовна побудова твору (авторський опис, оповідання, відступи, міркування).
    11. Композиція сюжету й окремих образів, а також загальна архітектоніка твору.
    12. Місце твору у творчості письменника.
    13. Місце твору в історії національної та світової літератури.

    Загальний план відповіді на питання про значення творчості письменника.

    А. Місце письменника в розвитку національної літератури.

    Б. Місце письменника в розвитку європейської (світової) літератури.

    1. Основні проблеми епохи й відношення до них письменника.
    2. Традиції й новаторство письменника в області:
      1. ідейного наповнення;
      2. тематики, проблематики;
      3. творчого методу й стилю;
      4. жанру;
      5. мовного стилю.

    В. Оцінка творчості письменника класиками літератури, критики.

    План-зразок характеристики художнього образу-персонажа.

    Вступ. Місце персонажа в системі образів твору.

    Головна частина. Характеристика персонажа як певного соціального типу.

    1. Соціальне й матеріальне становище.
    2. Зовнішній вигляд.
    3. Своєрідність світосприймання й світогляду, коло розумових інтересів, схильностей і звичок:
      1. характер діяльності й основних життєвих устремлінь;
      2. вплив на навколишнім (основна сфера, види й типи впливу).
    4. Область почуттів:
      1. тип ставлення до оточуючого;
      2. особливості внутрішніх переживань.
    5. Авторське ставлення до персонажа.
    6. Які риси особистості героя виявляються в творі:
      1. за допомогою портрета;
      2. в авторській характеристиці;
      3. через характеристику інших дійових осіб;
      4. за допомогою передісторії або біографії;
      5. через ланцюг учинків;
      6. у мовній характеристиці;
      7. через "сусідство" з іншими персонажами;
      8. через навколишнє оточення.

    Висновок. Яка суспільна проблема привела автора до створення даного образу.

    План розбору ліричного твору.

    1. Дата написання.
    2. Реально-біографічний і фактичний коментар.
    3. Жанрова своєрідність.
    4. Ідейний зміст:
      1. Провідна тема.
      2. Основна думка.
      3. Емоційне забарвлення почуттів, виражених у вірші в їх динаміці або статиці.
      4. Зовнішнє враження й внутрішня реакція на нього.
      5. Перевага суспільних або особистих інтонацій.
    5. Структура вірша:
      1. Зіставлення й розвиток основних словесних образів:
        1. за подібністю;
        2. за контрастом;
        3. за суміжністю;
        4. за асоціацією;
        5. за логікою.
      2. Основні образотворчі засоби іносказання, використовувані автором: метафора, метонімія, порівняння, алегорія, символ, гіпербола, літота, іронія (як троп), сарказм, перифраза.
      3. Мовні особливості в плані інтонаційно-синтаксичних фігур: епітет, повтор, антитеза, інверсія, еліпс, паралелізм, риторичне питання, звертання й вигук.
      4. Основні особливості ритміки:
        1. тоніка, силабіка, силабо-тоніка, дольник, вільний вірш;
        2. ямб, хорей, пірихій, спондей, дактиль, амфібрахій, анапест.
      5. Рима (чоловіча, жіноча, дактилічна, точна, неточна, багата; проста, складова) і способи римування (парна, перехресна, кільцева), гра рим.
      6. Строфіка (двовірш, тривірш, п’ятивірш, катрен, секстина, септима, октава, сонет).
      7. Евфонія (благозвучність) і звукопис (алітерація, асонанс), інші види звукового інструментування.